150

Реквізити

Доводимо до Вашого відома, що змінились банківські реквізити для оплати за навчання на курсах підвищення кваліфікації вчителів та проживання у гуртожитку інституту:

Новий Розрахунковий рахунок 35428201032611

Код 02136577

МФО 823016

Статті

Історичний музей Мошоринської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Знам'янського району

     Педагогічний колектив разом з учнями Мошоринської школи багато років здійснює історико-краєзнавчу діяльність, зібрано понад тисячі пам'яток історії та культури. Тоді й виникла потреба все це оформити належним чином, створивши історичний музей, який складається з трьох кімнат – бойової слави, народознавства та історії школи.
     Шкільний музей є одним із засобів впливу на підростаюче покоління і проводить свою роботу відповідно до виховних і освітніх завдань. На базі музею працює гурток « Юні музеєзнавці», де учні мають можливість здійснювати дослідницьку діяльність, поповнювати фонди музею, забезпечуючи їх облік та збереження, створювати й доповнювати експозиції та виставки, проводити цікаві заходи.
     Розроблено перспективний та річний плани роботи музею. Створено раду, яка ділиться на 4 групи: пошукову, фондову, просвітницько-інформаційну та експозиційну. Підготовлено ряд тематичних екскурсій, зокрема: «Історія мого села», «Легенди рідного краю», «Історія моєї школи», «Відомі земляки», «Обпалену юність ніхто не забуде», «Вітчизни святої сторінка жива», «Наші земляки – Герої Радянського Союзу», «Рушник як доля – на ньому люди вишивали своє життя», «Народні промисли і ремесла рідного краю», «Український віночок», «Ти вічний біль Афганістан». Проводяться також позакласні заходи, вікторини, уроки мужності, уроки пам’яті.
Наше село, як і школа, мають цікаву історію виникнення та становлення. Початок селу поклав у 1751 році козак Некрасов, який заснував зимівник.

Некрасівський хутір і першая хатка
Давно вже забулись у плині століть.
На землях козацьких козаків нащадки
Продовжують славний мошоринський рід.


     За переказами старожилів назва села походить від назви прізвища генерала Мошорина, який був першим намісником шанцю.
     У другій половині XVIII ст. на хуторі Припутні жив і працював Семен Климовський, козак, видатний поет, філософ, автор пісні «Їхав козак за Дунай».

Семен Климовський нам зоставив
Одну лиш пісню про Дунай,
Та нею на весь світ прославив.
Цвіти ж, Мошорине, й співай.


     З ліквідацією військових поселень 1861-1865рр. Мошорине увійшло до складу Олександрійського повіту Херсонської губернії. 1874 року відкривається у селі земська школа, у якій навчалося 57 учнів. У 1891 році розпочала роботу перша церковно-приходська школу, якою керував священик Олександр Рибальченко. На 1895 рік тут навчалося 58 учнів: 44 хлопчики і 14 дівчаток.
     У 1894 році в селі було збудоване нове приміщення земської школи, кількість учнів збільшилася до сотні. Навчання тривало з 13 листопада по 17 березня. На 1 січня 1900 року в Мошоринській 4-х класній земській школі навчалося 200 учнів. Навчальний рік розпочинався в другій половині вересня, предметами навчання були: Закон Божий, церковні співи, церковнослов’янська і російська мови, арифметика, письмо, рукоділля для дівчат.  

    У 1920 році земську школу було реорганізовано у загальноосвітню двоступеневу трудову семирічну школу: 1-4 класи та 5 – 7 класи. На 1937-1938 навчальний рік у школі було 27 класів-комплектів, навчалося 830 учнів. Навчання проводилося у дві зміни.
Наступного 1938 – 1939 н. р. було відкрито десятирічну школу. Першим директором Мошоринської середньої школи було призначено Івана Йосиповича Авраменка. Перший випуск учнів 10 класу був перед війною 1940 – 1941 н. р. На початку війни випускники 10 класу і вчителі були призвані до лав Червоної Армії для захисту Вітчизни. Учні та вчителі зібрали кошти, на які був збудований танк, з військової частини школі надіслали подяку.
До золотого фонду довоєнних випускників Мошоринської школи увійшли: видатний учений, доктор економічних наук, професор Київського торгівельно-економічного університету М. Білуха; заслужений діяч культури УРСР Т. Косенко; державний діяч Р. Бульдович; журналіст, член спілки журналістів України О. Чернецький, кандидат технічних наук, член – кореспондент Національної Академії Наук України І. Парикожка, заслужений лікар СРСР К. Маляр.

     Нове приміщення школи відкрито в 1982 році. На той період директором школи був М. Миколенко, з 1988 М. Філоненко. З 1997 року на посаді директора Мошоринської школи працює С. Токар, який навколо себе згуртував колег-однодумців. Школа є опорною у Знам’янському районі з народознавства, працює над проблемою: «Впровадження в роботу школи народних традицій рідного краю з метою формування в учнів громадянської активності та національної свідомості».
З 1993 року діє кімната народознавства, яка повністю відображає українську хату, з усіма начиннями, обладнанням і реманентом.
  Українська вариста піч завжди займала внутрішній кут хати з боку вхідних дверей. Тут господиня готувала їжу, з’ясовувала свої стосунки з невісткою, навчала доньку поратися біля горщиків. Господиня охайно білила піч, розмальовувала. Біля печі знаходилися рогачі, хлібна лопата.
       
Вироби мошоринських гончарів.
Мисник, якому 120 років, музею подарувала Т.Овац. На полицях стоять горщики, глечики, кринки, тикви, кружка тощо.
 По діагоналі від печі влаштовували парадний кут (покуть), у якому розміщували ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками.    У нашій кімнаті, ще є дуже багато цікавих речей та предметів, серед яких знаряддя праці, ціп, ярмо в яке впрягали волів, представлені також предмети народних промислів і ремесел, зокрема: деревообробні (діжа, рубель, гребінці, масничка, макогон, ночви, лави), гончарні вироби, вироби з лози (кошики, колиска), рядна та килими, вишитий одяг, рушники, які милують око гостей.
 

     
       

       Значний вплив на виховання справжнього патріота нашої держави має кімната бойової слави. Військово-патріотичне виховання поєднується з вивченням історії України, рідного краю, будить у дітей образи сильних, мужніх, відданих своїй землі людей, що стояли на сторожі миру і спокою свого народу.
     Понад 800 жителів села Мошорине захищали Батьківщину у роки Великої Вітчизняної війни, 520 із них полягли на фронтових шляхах. 9 грудня 1943 року при визволені села від німецько-фашистських загарбників загинуло 119 воїнів-визволителів.
     У 1975 році розпочалася робота гуртка «Червоні слідопити», у якому було більше 40 учнів 5 – 10 класів (керівник вчителька географії Людмила Дмитрівна Четверикова). Списки загиблих знаходилися в сільській раді. Кожен член гуртка написав лист до рідних загиблих з проханням відгукнутися і написати до школи. Розпочалася переписка, а на 9 травня рідні приїхали на зустріч. Такі зустрічі стали регулярними, гості привозили подарунки, особисті речі, фотографії. Учні оформляли фронтові реліквії, записували спогади ветеранів, проводили уроки мужності. У пошуках рідних загиблих допомагали працівники поштових відділень, сусіди, здійснювали запити до архівів Міністерства Оборони СРСР, звертались до музею школи № 60 м. Москви, учні якої згодом приїхали до нас.

     Матеріали поступово накопичувалися і було вирішено створити кімнату бойової слави, сільська рада виділила кошти на виготовлення фотографій визволителів та жителів села.
Відкриття кімнати та меморіального комплексу воїнів-визволителів, стало справжнім святом для школи, жителів села, гостей. В 1982 році в селі збудували нову школу, де й розмістили кімнату бойової слави. Коли заходили до кімнати відчували обстановку війни, на стіні застигла бронзова скульптура «Невідомого солдата», на столах розкладені бойові нагороди, польові сумки, каски, фляги, фронтові листи, книги, альбоми: «Нескорений Спартак», «Ніхто не забутий», «Вони загинули за Мошорине».
У 1993 році, мотивуючи неактуальністю тематики, кімнату бойової слави закрили, а з 2000 року її відновлено, але багато унікальних музейних предметів втрачено. Зараз завдяки ентузіазму учнів та вчителів школи фонд поповнюється новими музейними зібраннями, новими експозиціями. Гордістю села, окрасою кімнати бойової слави є портрети Героїв Радянського Союзу: О.М. Киви, Ф.С. Кобця, М.С.Маляренка, кожен мешканець села знає про їх ратний подвиг.
Пам'ять! Гірка пам'ять війни! Що ти залишила? Фотографії визволителів, які пройшли всю війну, фронтові листи, відправлені своїм рідним з окопів, написані в останню хвилину рукою воїна, що загинув; телеграми; повідомлення про загибель; перезахоронення загиблих, вирізки з газет, довідки МО СРСР; копії подяк Верховного Головнокомандуючого, список ветеранів 6 гвардійської дивізії, картосхема бойового шляху стрілецької дивізії 33 гвардійського стрілецького корпусу 5-ї гвардійської армії II Українського фронту.

     
 Кива О.М.  Маляренко М.С.  Кобець Ф.С.
                                     
 



















 

 
Scroll to Top